Зустріч відбулася напередодні пам’ятної дати - Дня визволення Борівщини від нацистських загарбників, що відзначається 2 лютого.
Надія Йосипівна Кириченко з с. Вище Солоне народилася у 1928 році, на час нацистської окупації Борівщини була підлітком, тому добре пам’ятає воєнні часи. Особливим болем у її пам’яті відгукуються спогади про загибель батька та страшні тортури, яких зазнали підпільники. Після війни стала вчителькою, близько 30 років очолювала районну ветеранську організацію.
Людмила Семенівна Сухоручко з с. Ізюмського народилася у 1941 році, донька партизанів. На час окупації була ще маленькою дівчинкою, але вона не може без сліз згадувати, як загинув батько, як жорстоко катували її матір, яких страждань принесла людям війна.
Віктор Остапчук і Олександр Тертишний подякували жінкам за їхню активність, небайдужість до життя громади, за збережену пам’ять про подвиги їхніх батьків і внесок у виховання молодого покоління. На знак вдячності і поваги депутат і селищний голова вручили жінкам подарунки, а також пам'ятні фото, зроблені під час відзначення Дня партизанської слави.
Віктор Остапчук вже багато років проводить системну роботу зі збереження пам’яті про героїзм нашого народу у боротьбі з фашизмом. Зокрема, за його допомогою реконструйовано музей історії села Кислівка, створено електронну Книгу пам’яті Харківської області; відремонтовані десятки обелісків і пам’ятників. Один з них – меморіальний комплекс солдатам-визволителям у селищі Борова, де встановлено новий пам’ятник Невідомому солдату та облаштовано Алею пам’яті з новими гранітними блоками, де навічно висічені імена воїнів-визволителів.
«Як і всі мої ровесники, я був вихований в атмосфері величезної поваги до подвигу нашого народу. Тим більше, що війна не обійшла стороною жодну сім'ю, і у кожного з нас перед очима був зримий приклад когось із рідних – фронтовика або трудівника тилу, – зазначив Віктор Остапчук. – Для мене такий приклад – мій батько, який, на жаль, вже давно пішов з життя. Підлітком він був евакуйований з Житомирської області і всю війну, разом з такими ж напівголодними ровесниками, тяжко працював біля домни Магнітогорського металургійного заводу, варив танкову сталь та кував Перемогу».