Спогади про святкування Великодня в дитинстві збереглися назавжди. У ті часи було мало віруючих і багато атеїстів. Але мої мама і бабуся завжди в цей день влаштовували дуже велике свято. У суботу вони самі пекли куличі, готували інші страви. У неділю мама і бабуся їздили до церкви, після їх повернення накривали на стіл, розговлялися, їли паски, писанки.
Для мене Великдень - це світле свято, дуже красие, воно завжди приносило багато радості. Не менш радісно мені було від того, що бабуся казала: «У цей день працювати не можна». Тому все, що мені було доручено як пацану робити, а в приватному секторі, де ми жили, роботи було більш ніж достатньо, в цей день скасовувалося. Я відпочивав. Відразу біг грати в футбол.
Сімейні традиції з часом не змінилися. Тепер ми з дружиною готуємо куличі в печі, до речі, за особливим рецептом, а всі інші члени сім'ї їх їдять.
Я брав участь у будівництві багатьох храмів у Харкові й області. Радісні дитячі спогади переросли в обов'язок відповідати добром тим, хто служить людям, парафіянам і дає надію на щасливе майбутнє.
